В цей час у зв’язку зі значним подорожчанням всіх видів матеріальних і енергетичних ресурсів на перший план вийшли завдання ресурсо- та енергозбереження. Важливим напрямком вирішення цих завдань є розробка та впровадження нових видів розвинених конвективних поверхонь теплообміну, що відрізняються високою теплоаеродінамічною ефективністю, технологічністю і невисокою вартістю виробництва.

Проблема енерго і ресурсозбереження в даному контексті має кілька аспектів. По-перше, в різних видах промисловості (нафтопереробній, хімічній, газовій, харчовій, в газотранспортній системі та ін.) одним з найважливіших видів технологічного обладнання є теплообмінні апарати конвективного типу, загальна маса яких досягає ~ 35 … 40% маси всього обладнання. Теплообмінні апарати використовуються для конденсації, охолоджування пароподібних, газоподібних і рідких середовищ в широких діапазонах температур і тисків. Модернізація, ремонт такого обладнання і створення нових виробничих потужностей вимагають величезних капітальних вкладень, тому впровадження більш ефективних і дешевих теплообмінних пристроїв з урахуванням їх частки в загальній масі обладнання призводить до суттєвої економії матеріальних і енергетичних ресурсів.

По-друге, розробка та впровадження нових видів розвинених поверхонь теплообміну дозволяє розширити сферу застосування так званих «сухих» систем охолодження, коли охолоджуючим агентом є атмосферне повітря, а не прісна вода, дефіцит який вже зараз гостро відчувається в Україні, як і в усьому світі . Промисловість споживає понад 50% кількості прісної води в загальному балансі на охолодження технологічних середовищ і промислового устаткування. Застосування «сухих» (повітряних) систем охолодження на підприємствах нафтохімічної, газової, металургійної, харчової та ін. галузей промисловості дозволяє на 70 … 90% скоротити водоспоживання, що дає можливість успішно вирішувати не тільки завдання раціонального використання водних ресурсів, але і не менш важливу екологічну задачу їх охорони шляхом припинення і запобігання забрудненню річок і водойм промисловими стоками.

По-третє, без впровадження нових видів оребрених поверхонь неможливий прогрес в енергомашинобудуванні і енергетиці. Частка таких поверхонь в складі енергетичного обладнання велика і постійно зростає: це водяні економайзери, калорифери котельних установок, котли-утилізатори, регенератори, маслоохолоджувачі парогазових (ПГУ) і газотурбінних (ГТУ) установок, а також сухі градирні та повітряні конденсатори. Особливо слід відзначити стійку тенденцію відмови в паротурбінних установках від градирень та інших систем охолодження випарного типу, в яких втрачається до 60% води, внаслідок дефіциту гідроресурсів і необхідності розміщення енергоустановок поза зв’язком з джерелами прісної води. Про масштаби проблеми можна судити за такими характерними прикладами: для виготовлення водяного економайзера котла П-57Р блоку 500 МВт потрібно 20 км, для котла-утилізатора ПГУ потужністю 800 МВт – 300 км, для сухої градирні блока 500 МВт – 3000 км оребрених труб.

По-четверте, без вдосконалення розвинених поверхонь теплообміну, зниження вартості їх виробництва неможливо повномасштабне освоєння величезного потенціалу енергозбереження шляхом утилізації теплоти відхідних газів промислових енергетичних і технологічних паливовикористовуючих установок. Цей потенціал оцінюється для України приблизно в 14 млн тонн умовного палива на рік. Сьогодні є ряд проєктів і наявних установок-утилізаторів, однак обсяги й масштаби їх впровадження дуже малі щодо зазначеного вище потенціалу.

Таким чином, використання ідей і розробок, що призводять навіть до невеликого зниження металоємності і вартості оребрених поверхонь при великих потребах в теплообмінному обладнанні в масштабах промислових галузей може привести до значної економії коштів, розширенню сфер застосування ресурсо- і енергоощадних технологій.